баґнетів ріжних частин теж з гарматами. На Столпці прибули відділи Червоної Гвардії з Минська.
Одначе Несвіжську групу цілковито несподівано розброїли Поляки (яких вважали розброєними) — ґрупа з м. Мир відмовила послуху, а червоноґвардійці не прибули. Але ясно було, що те, в чому не пощастило нині, може вдатися завтра.
Нарешті 3. грудня надійшли звязки від Василя Тютюнника з інформаціями про III. Універсал і про плян, знову утвореного з армійських рад західнього та північного російських фронтів, революційного комітету, — прорватися на Україну.
Проєктувалося: створити збірну дивізію з Гордієнківців — куріня Наливайка і Шевченківського полку в Синяві, командування якою мусів обняти я. Ця дивізія мала захопити та вдержати всі стації на зал. шляху від Столпців аж до Синяви. За той час 45 російсько-українська дивізія, яка перетворилась у 5. українську дивізію, мусіла наступаючи з півночі опанувати Минськ, там навантажитись, та проїхавши вище згадані стації мала захопити Лунинець. Тоді мала виступити і збірна дивізія, щоб перейшовши Лунинець взяти Сарни і пропустити 5 дивізію на Україну.
Плян був не тяжкий до виконання, якщо взяти під увагу розклад російських частин, але у нас теж не все було гаразд. Годі було створити з окремих складових українських частин західнього фронту, вищу одиницю, бо перш за все не було відповідного старшинського складу.
Революційно відокремлені Шевченківці були по суті аморфною масою, в яких вже почався розклад на ґрунті боротьби за владу, між якимись двома „прапорщиками“, які претендували на посаду ко-