„Ето ви по каковскі заґаварілі?
„По українськи.“
„Інтересно. Ну, і што же?“
„Полк збирається в Осиповщині і не годиться повернути до російських частин“.
„То єсть, нєсоґласні?“
„Так.“
„Ну, в таком случає я вас, товаріщ, арестую.“
„Чекайте но (швиденько кладу руку на один зі скорострілів Люіса поза моєю спиною), подивіться ось сюди до вікна…“
В саме вікно, зі стріхи протилежного дому, спокійно дивляться два „Максими“.
„Што ето за пулємйоти?“
„Українські!.. А тепер, будь ласка, підемо на двір…“
При виході двох вартових, на дворі при гарматах два другі, всі віддають шану рушницями, що тоді не було вже в моді.
„Здоровенькі були!“
„Здорові були, батьку!“
„Ну, хто кого заарештував? Ну, підемо краще тепер до комітету та погодимось…“
„Предсєдатєль“, змінивши тон, просив дозволу порадитись із комітетом.
Радилися цілу добу. Їздили до 25. Сибірського, влаштовували мітінґи і дістали відповідь, що битися з Українцями на разі „нє желают“.
А тимчасом до місточка Мир збиралися все то нові сотні, що підходили з піснями та розгорнутими жовто-блакитними прапорами.
