Поздоровкались.
„А ви, таваріш, апять с пєтухамі в камітетє?“
„Што ж дєлать, у нас очень халодно“.
„Вольно же вам, не хатітє занімать то, што дают, всьо вам надо, всєм вмєстє, пєняйтє на сєбя“.
„Пєняю, да нужно“.
„Пасмотрімо почту, — ви поможіте, таваріш?“
„Ахотна“.
Голова роздивляється, передає декілька депеш про спинення дезертирів, демобілізацію, читає якусь довгу депешу, відкидає на бік, пробурмотівши „інтєресно“ та подивившись у мій бік.
Радимо з пів години про способи виконання ріжних завдань, а тимчасом у вікно бачу, твердо відбиваючи ногу, проходить стежа з двома ниточками, такими тоненькими, жовтою та блакитною на лівому рукаві, що в нікого й увагу не зверне.
Нарешті простягає він „інтєресную“ депешу, посміхаючись: „што об єтом скажете, товаріщ?“
Нечитка печать юза, — приблизний зміст: „Зогляду на визиваючу поведінку Центральної Ради є небезпека відкликання нею з фронту „українізованих“ частин. Наказується такі відділи розформувати, повернувши людей до їх попередніх частин. В разі незгоди розброїти та розформувати силою. Визначнійших українських провідників відправити під баґнетом (охороною) до штабу фронту в Минськ“.
„Ну, скажіте? позовьоте нашу раду посовєтоватса?“
„Це зайва справа, я можу сам дати відповідь, бо я призначений тільки що в ночі командантом цієї української частини, що формується з Українців III. Сибірського корпусу“.
