полковника Петрова? — Одноголосно: — так! Голова Ради звертається до нововизнаного команданта і витягаючись по військовому голосить: „Ждемо приказу, батьку!“
Наказ диктується і записується усіма членами ради: „Москалі хочуть нас розброїти. За згодою корпусної ради до призначення від нашого уряду я заступаю команданта полку, що формується з Українців III. Сибірського корпусу.
Плян зосередження полку почати виконувати негайно. Найблизші сотні 7. Сибірської дивізії повинні якнайскорше прибути до штабу полку (західній вихід з Мира)“. „В разі перешкоди ужити зброї“.
Піший звязок хутко розбірае пакетики, перевіряє, чи набиті кріси та зникає серед сніжної хуртовини.
Сотні, що відходять з Сибірських дивізій, дістануть усі наказ до ранку. Але як же Туркестанці?
Командант полку сам йде попробувати передати наказ телєфонічно. Помешкання корпусного комітету (штаб дуже далеко 2 версті від містечка Мир, на фільварку і там кращий порядок); коло телєфону куняє вартовий член комітету; беру трубку: …„Центральная? — 7 Туркестанськая… Туркестанці? К телєфону живо члєна дівізіоннаво камітєта Борченка — будіть!“
Вартовий член комітету прокидається, тре очі, питає: „Щто ето Ви, товаріш, так поздно разґоварівать прідумалі, што вам ґаріт?“
„Завтра собіраюся дамой поєхать, так нада предупредіть“.
„От єщо нє спітса, — люді!“
„Борченко при телєфоні?“
