в розташування полку та наблизилась до ударників (пробоєвиків) ґренадирів. Тринацятого знялась страшенна метелиця зі снігом і вдарив мороз. Обледеніли шляхи й дроти і на наше щастя, метелиця зірвала радіо-телєґрафічну стацію в штабі корпусу.
В ночі з 14, на 15, листопада біля 2-ої години, крізь завивання метелиці почули ми оклик нашого вартового, а опісля показалися в дверях дві постаті запорошені снігом і змерзлі, в яких ми пізнали наш кінний звязок від армійської ради. Крізь завіяне снігом вікно видно було задиханих, зморених коней, цілком спарених.
Задубілою від холоду рукою один з хлопців сягає до чобота та не поспішаючи, щось шукає за холявою. Найбільше імпульсивний пор. Андрієнко не витримує та, кламцаючи зубами від холоду, питає: „А з чим, хлопці?“ — „З бідою“ — відповідає ніколи не читавший Гоголя козак та подає зімятий папірець.
Пише В. Тютюнник — коротенько, нервово: „Радіо–депешою передано до штабу армії наказ, щоб нас негайно розброїти і провідників арештувати; наказ переслано на апарат Юза для передачі ло корпусів. Я з радою виїзджаю з Несвіжа (там був Штабарм) й буду нелегально біля Минська. Думайте про себе самі. Раджу знову перейти до IX. корпусу, але ж вам видніше… Здається, починається війна проти України“.
Коротенька нарада Корпусної Ради. Головує Андрієнко. Запитання — чи коритися Москві чи ні? Одноголосно: — ні!
Чи здобувати шляхи до дому зброєю? — Оддноголосно: — так! Чи визнати як команданта полку
