дві охоронні сотні ворожі до нас, та дві гармати з добірною обслугою; там же було і дві команди „Кольтів“ — 12 скорострілів та відділ літаків зі скорострілами Люіса.
Щоби не загубити звязків з армійською радою, вислано туди потаємно перед комітетами кінну стежу — три верхових та пять піших.
В перших днях листопада напруження досягло найвищого степеня. Комітети повели явну аґітацію проти Українців між частинами — як Сибірськими так і Туркестанськими, закликаючи до розброєння Українців, на що корпусна рада відповіла зарядженням гострого поготівля та наказом до Українців не йти в окопи першої смуги.
Другого листопада корпусна рада разом із звязковими від полків зібралась до одного будинку в містечку Мир, де розташувалась як бойова одиниця — чета; впорядкувала чергу на варту, поготівля, тощо.
Будинок був недалеко західнього виходу з м. Мир, коло якого були порожні землянки, які після наших плянів мали бути використані на випадок українського зосередження в Мирі.
Було вже дуже холодно і вдарили морози. Нам не давали палива для помешкання української ради, не давали ні ліжок, ані нічого, так, що доводилося дрегоніти на нарах зі шпиталю, які вдалося дістати випадково, добуваючи паливо. Добре, що хоч було нас 15 у низенькій кімнаті.
Десятого листопада довідалися ми про жовтневі події у Київі та набили рушниці. Дванацятого в 32. Сибірськім полку була спроба розброїти українську сотню, що не вдалося, а сотня відійшла
