Повели ми розвідку в районі Осиповщини (район складів ІІІ-го Сибірського корпусу), познайомилися з командою штурмовиків. Командант майбутнього полку, який мали з них формувати, був походженням з України (полковник Коновкин був пізнійше в складі VI. української Січової-стрілецької дивізії). Він співчував нам й рішучо не хотів брати участи в громадянській війні, тому волів піддатись наказові про розформування і згоджувався не протестувати, якщо ми візьмено силою його обози та склзди.
Недалеко від району Осиповщини формувались дві сотні 1-го польського уланського полку — корпусу Довбор-Мусницького, ворожо настроєні супроти Москалів і готові нам допомогти.
Всі українські куріні дістали наказ надіслати піші звязки до дивізійної та курпусної ради та бути на поготівлі, щоби вирушити на даний приказ.
Наказано по мірі можливости мати українських вартових біля телєфонічних та телєґрафічних стацій.
Українцям, членам російських комітетів, доручено стежити за всіми розпорядженнями.
Майбутній командант полку виробив та розіслав по курінях докладний плян зосередження і походу полку в цей спосіб, щоби охоронити наші сотні від розбиття поодиноко.
Гірше всього діялось із сотнями Туркестанської дивізії, які були розкинені по болотах Налибокської Пущі, мали обмежену кількість шляхів для виходу та були від району зосередження в 65 кільометрах віддалі.
Передбачувалось також необхідність обсадити м. Мир нашою залогою, бо там були зосереджені
