дин найбільше горячкуватий „ляйтнант“ викрикнув: „От і маєте!“
Всякі політичні розмови скінчились. До самого приїзду нових делєґатів Німці з великим зацікавленням розпитували мене про Україну та її народ, про військові можливости і т. п. Казали, що у них в штабі є офіціяльні звідомлення, які вони мають ще провірити розвідкою про те, чи справді в російській армії є національний роскол, як він далеко дійшов, зокрема чи є правдиві відомосте про Україну і Українців. Зазначували при тому, що їхнє вище командування не вірить в актуальність українського руху, уважаючи її тільки вигадкою“.
— „Українець — старшина ґенерального штабу!..“ — казав майор — „я хотів би, щоб ви приїхали до ґенерала Войрша, а то він нам інакше ніколи не повірить!“
Разом з пертрактаціями про мир з Німцями починали зявлятися вогники громадянської війни та підготовка війни проти України.
Голова корпусного комітету „унтер-офіцир“, летун — зорець Василь Зиновієв у приватній розмові зі мною нераз переконував мене про те, що найліпше для мене кинути панькітися з цією містечковою буржуазною Центральною Радою, яку все одно розженуть пролетарі та взагалі з тими „кулачками“ Українцями мазепинцями, бо їм не встоятися проти цілої Росії.
„…Я віжу, что ви, таваріщ, умний человєк і нє водітесь с єтіми агалстєлімі афіцерамі, правільно оценіваєтє ревалюцію, не баітєсь єйо, чево ви думаєтє, что украінскій від контр-революції прочнєє донскаво ілі афіцерскаво?“ — Ніяк не було
