Після цього Сташков раптом вирішив звертаючись до Німця: „Нехай так, — отже будемо говорити про мир між нашим і вашим народом“.
„Але, — відповідає майор через перекладчика — я маю уповноваження трактувати тільки про припинення ворожих ділань на певному фронті, навіть не про завішення зброї, а в ніякім разі про остаточний мир…“
Обопільне непорозуміння вже почало ставати не до подужання, але в той мент прибіг засапавшись вояк із позиції та повідомив, що приїхала комісія від армійського комітету, яка має вести замісць нас пертрактації.
Про це повідомлено Німців і настала довга перерва. Тоді-то підійшов до мене з гуртком своїх старшин майор Дангоф і довідавшись, що ніхто з російської делєґації не розуміє по французьки, звернувся до мене в цій мові з довгою промовою, в якій зазначив, що старшини всіх армій та народів, крім своїх обовязків перед нацією та державою, мають ще інтернаціональні прикмети старшинської професіональної чести, тому він до мене звертається просто, як до старшини із запитом, чи ця влада комітетів, з якою вони почали трактувати, є авторітетною і чи вони себе, як старшин, не понижують тими пертрактаціями.
Я відповів, що наказ перепинити ворожі акції був даний комітетами і як вони могли самі переконатись — виконаний.
Мене тоді спитали, чому я тільки технічний референт, а не член делєґації. Моя відповідь, що я як Українець у тих російських переговорах іншої участи не можу брати — викликала велике здивування, а о-
