Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/36

Ця сторінка вичитана

„Товариш“ Сташков зараз же почав промову:

… „Досить цеї проклятої війни, годі вже напрацьованим рукам пролетарів убивати своїх братів. Товариші зі „совдепу“, „народні комісарі“ та товариш Криленко дали нам наказ миритися з німецьким працюючим людом на умовах демократичних: без анексій та контрібуцій і на праві самовизначення всіх народів. Мир!… Але мусимо ми балакати з представниками німецького працюючого народу, тому запитуємо, чи є тут представники цього народу?“

Німецький иерекладчик перекладає. Довга павза — підчас якої майор Дангоф просить мене як „гер-оберста“ дозволу закурити папіроску. На мою відповідь, що я тільки звичайний стрілець… знизує плечима і сказавши до мене по французьки — „за Вашим дозволом“ виймає папіроску і повільно закурює.

Наші хвильку збентежені; потім демонстративно починають крутити папіроски, на що майор негайно дає дозвіл курити і своїм воякам, які витягають люльки.

Майор, пустивши декілька разів в гору дим, відповідає: „Армія тепер складається зі всього, що є активне в німецькому народі, отже вона є його представницею. Вище командування армії є її законним представником. Я маю уповноваження від цього командування, тому вважаю себе законним представником мойого народу“.

Переклад — павза… Сташков радиться, — питає мене. Я відповідаю: „Товаришу, Німці не то що представників пролетарку, але й парляменту на фронт не пустять. Справу мира на фронті все одно рішатиме їх начальство, проти якого нема протесту, бо там не має революції.“