мецької мови і той же штабовий старшина переклав це привітання.
Ми подали собі руки. Побачивши, що російська делєґація стоїть безрадно, я сказав їм, що треба привітатися та пішов до решти німецьких старшин, щоб подати їм руку, а потім і до німецьких вояків, які спершу остовпіли, потім твердо, як на муштрі, шаркнули ногами у важких черевиках. Щойно тоді і наша делєґація почала подавати руки всім членам німецької делєґації.
З вдоволенням запримітив я невдоволення на обличчі німецьких старшин, яке виявлялося ріжно, в залежности від темпераменту. Делєґації почали обмінюватись документами. Німці витягнули пергамент із надрукованим російським і німецьким текстом, в якому уповажнюеться майора фон Дангофа до ведення пертрактацій в справі припинення ворожої акції на фронті ґенерала Войрша. Документ був із підписом цьогож ґенерала та його начальника штабу і зі всіми печатками. Ми, кожний витягли клаптик паперу, де тойже товариш Сташков підписав уповноваження собі та іншим із рос. делєґації вести пертрактації про демократичний мир між німецьким і російським народом.
Довго дивились на ці „документи“ і радилися Німці, зокрема на мій, де було зазначено тільки — „технічний референт“. Із їх розмови почув я фразу: „але треба і так пертрактувати, цеж революція, а мусимо мати мир“… Нарешті німецький перекладчик сказав, що — документи визнано вистарчаючими та що перше слово належиться голові російської делєґації, від якої виходила ініціятива початку пертрактацій.
