дивізії й залишити йому право користуватись своїм ординарцем (кінний джура) та „денщиком“ з тим, що він допомогатиме новому начальникові штабу в його праці.
Таким робом усунено перешкоду необхідности обсадити посаду начальника штабу дивізії тим, хто вже був командантом українського полку.
Це сталось і проти постанови начальників, які наказували покоритися виборному принціпові.
Далі пішло вже краще, мене як „товариша стрєлка“ без трудів приділили розпорядженням корпусного комітету до корпусної ради для технічної праці. Коли-ж виявилось, що „стрєлок“ має повну освіту Ґенерального Штабу та службовий степень, незручно було відкликати розпорядження, над яким глумилися „товариші старшини“, тому тільки додано, що „товариш стрєлок“ має дальше допомогати співпрацею і в штабі 7 дивізії.
Отже довелося їздити з Миру до своєї мисливні (півтора кільометра від озера Кромань) і назад; бути два дні в українській раді, 3 дні в штабі дивізії, а до того добу та ще кілька годин з інших діб присвятити праці в корпусному комітеті, де кваліфікованих сил теж не було і де корпусному начальству не вірили, бо воно все було контр-революційне, тобто складалося з кадрової старшини на чолі з „ґенерал-лейтенантом“ з французьким призвищем та „істинно-русскою душою“, монархічною, звичайно.
Це було безумовно на користь Українців, бо підчас їзди, доводилося проїздити вздовж фронту двох з трьох дивізій корпусу, тоб-то бути живим звязком всіх українських частин на тому фронті,
