Ясно, що із заподаних нею чотирох плянів ні одного не ухвалено.
Тимчасом прийшла жовтнева революція. Нова влада підтвердила, що правда, згоду формування Українців у складі 66 полку, але вслід за тим почала і нацьковувати рядовиків 66 полку на полковника Гаєвського та не перешкоджувала їм розкрадати майна полку. Зрештою на полковника Гаєвського пішла нагінка і з боку командування за розклад полку (який розформовувався і був не більше розкладений, ніж ті, що мали залишитись). Все те довело старого служаку, що мав понад 21 років служби, до розпуки й одного дня він дезертирував до Київа.
Після цього корпусній раді вияснено, що для проєктованого українського полку немає „кадрового“ старшини на команданта. Цікаво, що в той час командували полками вже обібрані мужвою 25 Сиб. п. — „підпрапорщик“ воєнного часу, 32 Сиб. „підпрапорщик“, 12 Турк. „прапорщик“, що саме перший раз прийшов на фронт, і це нікому не здавалося дивним.[1]
Ця відповідь спонукала корпусну раду звернутись до тих кадрових старшин, що походили з України та залишились ще у складі корпусу.
Згоду дав я. Але раді звернули увагу, що посада начальника штабу дивізії в теперішні часи така відповідальна, що звільнити її неможливо, хоч у той час в 8 Сибірській дивізії уступив начальник штабу і обовязки його виконував., там поручник воєнного часу.
