дантом був етноґрафічний Українець, де більшости тої чи іншої партії в комітеті не було, де соціяльний розклад був у межах самого полку, який вже тоді став цілком небоєздатний і вимагав т. зв. „уговорів“ після кожного нового наказу.
Курінь відокремився за згодою мовляв, місцевої влади, але скільки сварок було за кожний віз, кухню та скоростріл!
Начальство ніяк не хотіло віддати того „на обществєннія русскіє дєньґі“ набутого майна і ніяк не хотіло второпати, скільки в цих, „дєньґах“ українського гроша-крівавиці.
З хвилиною відокремлення цього куріня, дивізійна рада дістала другу точку опори (першою була охоронна сотня).
Українці почали міцнійше налягати на начальство й комітети та протягом липня відокремлюються українські частини по всіх майже полках III. Сибірського корпусу, навіть у сумежнім зліва Ґренадирськім корпусі.
Нелегко це йшло в 24 Туркестанськім та в інших сибірських полках, за виїмком 32 та 25, де вдалося Українцям відокремитись в кожному куріні в одну „роту“ чи „полуроту“, а потім ці „роти“ революційно зійшлися і утворили курінь.
В 11-му Туркестанському, пощастило відокремитись лише в межах сотень (рот) і ці дрібні частини мусіли потім вже силоміць творити більше обєднання.
У 32 Сибірському, українські виборні представники, члени полкової ради та переводячий технічно з її доручення відокремлення поручник Корніяш були заарештовані, та ще після спеціяльного
