ної спільности, яке спонукало вояків Українців шукати поради у „своїх“ старшин, а старшин головно тих, які хотіли та вміли жити спільним життям з масами, шукати підпори у „своїх“ рядовиків, це почуття причинилося до творення українських гуртків типу „землячества“, з невиразними завданнями, головно культурного характеру.
Ці гуртки заклалися в кінці березня та початках квітня 1917 року. Глухо відгукувались поміж гуртками чутки про утворення уряду на Україні, деколи надходили українські часописи, яких не дуже то пускали на фронт, а з розкладом серед російського війська збільшувався неспокій за рідний край, загрожений і війною і бандами дезертирів та мимоволі виринала думка про необхідність свойого власного українського війська.
Гуртки почали відчувати необхідність ширшої орґанізації.
Вже в квітні, в окремих частинах, вибрано для керування справами гуртків ради в складі голови, його заступника, секретаря, скарбника та культурного інструктора. Діяльність цих рад координувалася в обсягу дивізій тими членами з Українців загальних дивізійних комітетів, які випадково туди попали, на них же покладено обовязок допомагати радам частин.
Вже це впорядкування українських гуртків удалося не без боротьби: були постійні перешкоди, як з боку начальників, так і з боку комітетів й ні одна частина не мала змоги скликати збори всіх Українців. І в той час, коли для участи в ріжних мітінґах находили можливим знімати цілі частини з фронту, Українцям не дозволяли з „технічних причин“ зібратись хоч на годину.
