Займаємо стацію і від залізничників довідуємось, що Українців розбито під Бердичевом, і що вони спішно відійшли до Житомира, залишивши тільки невеличку стежу з паротягом, яка обстрілявши нас, щойно від'їхала.
З великими труднощами добився я получення зі штабом загону, де дуже зраділи моїй появі та повідомили, що висилають мені ешелон — для навантаження та переїзду куріня.
За той час, як очікуємо на ешелон, нервове напруження та перевтома роблять своє і нам ледви вдається вдержати на ногах варту. Все засипляє, падає на вохку землю, на брудний сніг. Якби не допомогли добровольці з села, то так і булиб ми без усякої охорони.
Над ранком підійшов ешелон. Ми навантажились і поїхали до Житомира.
Стація в Житомирі повна наших ешелонів, козаків, коней, возів.
Заходжу в штабовий сальоновий-вагон. З дива, остовпів: в сальоні поруч з підполковником Балицьким, ґенералом Присовським і Натієвим, нахилившись над мапами — сидять три німецькі старшини, яких залізні шеломи лежать на столі…
Ґенерал Присовський витає мене радісно та знайомить мене з німецьким сотником та двома „лєйтнантами“, як команданта кінного полку, який щойно вернув з глибокого рейду за Бердичів.
Бачу велике здивування на обличах німецьких старшин, які нерішуче подають мені руку: я вдягнений у „салдатську“ кінну коротеньку кожушину, розпатлану папаху та весь аж до облича, сірого
