Негайно повернули ми в недалекий гайок та почали готовитись до бою. Але кольона йшла без усяких засобів охорони і ми перепустили її попри себе і пігнали дальше.
У селі Білопілі, де була ота цукроварня під охороною Сердюцької чети, мали ми змінити вози, відпустивши Пятигірців домів.
Коли ми прийшли на цукроварню, там була паніка. Висів білий прапор. Це все тому, що залога дізналась, що з південного-заходу, в бік села, суне масами російська піхота з гарматами.
Наш приїзд підбадьорив залогу. Зараз же зняли білий прапор, а замісць нього поставили на мурах і на даху скоростріли. Пятигірські селяне запропонували нам зібрати вози та допомогу.
Ледви що покінчено оці приготування, як гайдамаки, які були приміщені на високім перегоні будинку цукроварні, доповіли, що від них видно довгу кольону піхоти, яка йде в наш бік. Було там яких 1 до 2 тисячі людей з двома гарматними ґрупами та 8–12 гармат посередині. На біду ця кольона йшла маючи всі засоби забезпечення в поході — стежі, розвідки, застави. Ліворуч на самому обрію через далековид ледви-ледви було помітно другу, таки досить довгу кольону, яка йшла рівнобіжно до першої.
Дійсно, подобало це на серіозний відворот військових мас.
На наше щастя, кольона пройшла прямою дорогою, не заходячи до села, а нам довелося лише розброїти її праву заставу, яка необережно почала „реквірувати“ кури та яйця, розійшлася по селі та вся була переловлена.
