Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/150

Ця сторінка вичитана

розуміючи чи нерозуміючи того, про що балакали. А одночасно на селі раптом зникла без сліду влада з нагаєм у руці та катеґоричним наказом, яка була до цього часу. Село було примушене само творити нове життя, само розвязувало і аграрне питання і питання самоврядування і охорону влади і т. д.

— Рішуче кажу „само“, бо безліч наказів і їх пояснень, чито від центральних російських урядів, чи від Центральної Ради, перемішані з льокальними розпорядками цивільних, а головно військових влад, створили такий хаос, в якому годі було розібратися юристові, не то неписьменному селянинові. Тому цілком зрозумілою була велика ріжниця поміж селами в розвязці цих питань.

— З цього погляду мені здається можливо буде поділити села на кілька ґруп:

— Перша з них найбільш численна в тому районі, де проходив полк (а ми таки добре покрутилися між залізницями Київ — Бердичів, Бердичів — Коростень та Коростень — Київ), вирішила земельне питання згідно з наказами Центральної Ради; себ-то взяла панське майно під управу та охорону громади та ним користувалася спільно й орґанізовано. Ця орґанізованість викликала потребу охорони майна вартами, головно недалеко від залізниць, щоб забезпечити його від всяких зайшлих банд дезертирів, якими повна була ця околиця. Це спонукувало також до переведення в життя наказу Центральної Ради про орґанізацію Вільного Козацтва, яке перебрало на себе функції міліції. Щоби тип такого села став більше ясним, наведу конкретні приклади.