про те, що Січові Стрільці, як охорона Центральної Ради та уряду, відходять просто до міста Житомира, Слобідський Кіш під орудою Петлюри збірається в селі Шпитки, недалечко від шосе, а решта військових частин перейде до Ігнатівки, де проведуть між ними реорґанізацію для дальшої боротьби.
Обидва представники уряду були дуже зденервовані, головно Ковенко, який передавши мені інформації, переказав, що його начальник штабу, полковник Сальський, мабуть загинув, бо його й досі нема.
Поїхав я до Ігнатівки уже переповненої натовпом.
Ігнатівка невеличке жидівське містечко над річкою Ірпинем і в ньому ледви могло поміститись усе те, що приходило з Київа.
Гордієнківці вже були тут і заняли один з кутів села. Перше, що мене вразило, це наші вартові в тих вулицях, які були заняті полком. Вартові до розташування полку нікого не пропускали. Мій помішник доклав мені, що це він взявся того способу, щоб зберегти полк і його майно від тієї дезорґанізованої маси, яка була в Ігнатівці та в якій напевно було чимало ворожих провокаторів. Вже були випадки ведення такої аґітації між сотнями полку: щоб кидати зброю, ділити майно та розходитись домів. Двох таких настирливих аґітаторів, погано володіючих українською мовою, гайдамаки закололи баґнетами.
Не дивлячись на страшенну перевтому пішов я по Ігнатівці шукати якогось орґанізаційного осередку.
Поруч з нами в сумежних хатах стояв полк імени Грушевського, який складався в чималому відсотку з юнаків, ґімназистів, взагалі інтеліґенції. Полк
