пили гавбицю та лякали вогнем Київ, утікли і Пост Волинський був вільний. Гірше зі звязком на правому крилі: його команди не знайшли мої стежі, вони лише донесли, що коло залізниці бється якийсь полк імени Грушевського та рештки кінного полку Вільна Україна і що Сердюки, чито знову прихиляються до „нейтралітету“ чи то просто розбирають коні та тікають.
Так і довелося заночувати в Борщагівці, бо гайдамаки були стомлені безсонною нічю і попередніми днями бою та переходом по важких дорогах.
Ще в ночі мої стежі донесли, що полк Грушевського знявся з позиції, а Сердюки розбіглись.
Тому, ще досвіта, відіслав я весь свій обоз до Білгородки, наказавши стати за Ірпинем, а сам з охороною виїхав до Київа, довідатись, що робити далі. Зі сторони Київа щось було підозріло тихо; тільки крісові постріли чути невпинно.
На шляху до Святошина величезний рух: їдуть вози, окремі гармати, ґрупи озброєних і неозброєних людей, нарешті з 50–60, обдертих, частинно поранених вояків проходить у повному порядку та голосно співають „Ще не вмерла Україна“. Це недобитки Богданівського полку. Питаю: „в чім справа?“ Кажуть „наказ відходити на Ігнатівку“. Дальше гурток козаків зі старшиною. Теж відходять на Ігнатівку. Посилаю взад до полку наказ вислати квартирієрів до Ігнатівки, але сам вперто їду вперед.
