Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/142

Ця сторінка вичитана

в напрямі Володимирського Собору; позаду на Печерську гуло пекло крісової стрілянини.

Вулиця повна людей. Цікаві вистоюють майже у кожній брамі, дехто питає, чи це вже початок відвороту „військ Центральної Ради“ і лише від небагатьох чуєш українську мову та стурбовані запити: „невжеж ж наші відходять“?…

Бувші касарні Луцького полку — повні війська, — ситі, виспані, молоді пики, дехто жартуючи підходить до стомлених, виснажений гайдамаків та питає: „ну, що, мабуть вже досить? доборолися?“… Це „невтральні“ Сердюки, — улюбленці тих, хто їх формував.

Ми радо стрільнулиб у них зі скорострілів, але їх на багато більше як нас, а до того в нас ще спішне завдання.

Ідемо далі і заки минемо перехрестя шосе і старо-житомірського шляху, щоб не було несподіванок, їду до касарень бувших залізничих курінів, бо там Бельґійські панцирники. Авта гудуть, випробовують машини, провіряють пристрої скорострільних та гарматних веж, набирають бензину, все у строгім поготівлю. Старшина на всі мої запити відповідає ляконічно: „підготовлюємось до бою“.

Ліс перед Святошином занятий сторожею польських формувань, які ставляться до нас неворожо; розпитують та співчувають.

Від ліса вислані верхові з одною сотнею, 42 людей, просто в напрямі на Пост Волинський, з якого раз у раз гупає гармата, а решта полку й обоз йдуть на Борщагівки (підгородні села) в обхід Посту Волинського, але поява нашої кінноти викликала те, що ті відділи (щось коло 100 люда), які були захо-