Пізно у вечір вернувся я до своєї „мислівні“, де був розташований штаб і негайно за мною прибігли до мене „земляки“ порадитися відносно зради, яку підготовлювало „начальство“.
„Пантофльова пошта“ передала, що резервові полки дивізії можуть окружити козаки та примусово відправити проти революції. Як тільки вийшли „земляки“, зявився вірний мій ординарець (кінний джура), сам киянин, родина якого жила недалеко від моїх родичів і якій ми помагали ще за спокійних та воєнних часів. Він був зі мною з початку війни у всіх боях і моїх поїздках по фронті. Тепер розказував мені, що цієї ночі підготовлялись арешти багатьох старшин, не виключаючи і начальника штабу, та що тільки „земляки“ стримують ексцеси разом із більше спокійними рядовими інших національностий, переконуючи, що „їхні“ старшини „разом із ними“ та нічого злого не вдіють.
От якто на перших кроках революції виявилася оця страшна прірва поміж вояцькою масою та старшинством російської армії, яка будувалась на недовірю одних до других; ця прірва ширшала з огляду на безглуздні роспорядки верховного командування, які не відповідали обставинам і настроям.
Необхідно зазначити, що ця прірва була значно меншою між рядовими та тими, які були близькі до „салдатського життя“ зокрема між тими, хто належав бодай територіяльно до одної місцевости, причому ця територіяльна спільність сильнійша була не між Великоросами, а головно поміж Українцями, а також поміж Поляками. Останні свідомо від перших днів революції почали національне груповання; Українці з початку тільки горнулись один до одного
