казав кошовий припрошуючи й мене „хліб святий — козацький харч“.
Докладно вислухав Петлюра мої міркування про утворення декількох секторів боротьби, обєднаних під одною владою, про необхідність одного начальника в кожному секторі, про неможливість таких випадків, як поява на відтинку батерії, яка, не підчинена командантові цьогож відтинку і т. д. Однак не згодився на мою пропозицію взяти на себе почин впорядкування оборони. Він дав дуже невиразну відповідь: мовляв і так він за богато взяв на себе відповідальности, тому не може вмішуватися в розпорядження влади хоч і бачить її помилки. Виходило, що поміж ним і тодішною владою були якісь особисті непорозуміння. Приобіцяв тільки держати з нами звязок. Я виїхав тоді з нічим і хоч виніс добре вражіння від Слобожанців, то невиразна відповідь кошового трохи бентежила мене, але важко було зрозуміти її справжні підстави.
Слідуючий день почався бурливо. Зранку, після недовгої пристрілки, почали ворожі гармати міцний обстріл так наших позицій на березі Дніпра як і самого Київа.
Обстріл був дуже нагальний так, що нагадував стрілянину на дуже неспокійних відтинках австроросійського фронту в 1915–1916 р.р., але властивости вогню були якісь дивні. Дуже влучно і пляново стріляли яких чотири, пять осередків — по чотири, шість гармат, осібно дошкулювала якась чотири, або дво-гарматня батерія довгих трьохдюймових гармат, так званих морських „дальнобойних“, яка била ізза Передмістної Слобідки та просто не
