Сторінка:Петрів Спомини з часів української революції 1 1927.djvu/132

Ця сторінка вичитана

Ради, які мають йти з полком, як звязкові, в разі неминучого розпорошення осередку влади.

Тієїж ночі вийшов Слобідський Кіш у напрямі на Київ I. Полонених арсенальців розміщено під вартою залізничників, частинно в казармах Сагайдачників, частинно в помешкані польського театру на Мерингівській вулиці. Не знаю, куди вони поділися потім, але після залишення Київа мені оповідали Богданівці, які відходили з Печерська останні, що всіх їх випущено на волю.

І після ліквідації арсенальців бої в Київі не спинилися. Гордієнківці крім далекого ще контакту з підходячою армією Муравьова весь час вели боротьбу з окремими відділами цивільних, що насувалися з боку Саперної Слобідки. Богданівці та розпорошені Полуботківці весь час мали мороку з невтихаючою стріляниною з вікон у районі вулиці Ділової та Васильківської, що раз-у-раз припиняла звязок між Печерськом та Київом II., який постійно був у наших руках. Між Київом II. та Київом I. та на Бибіківськім бульварі й на Подолі не вгавала стрілянина. У самому тількищо опанованому нами Печерську не було спокою: раз у раз доводилося ліквідувати ріжні банди, які втікали в напрямі Лаври та Видубицького монастиря. Черці тамошні були нам, як неявно ворожі, то у всякому разі дуже несприяючі, що виявлялося не тільки в постійному уживанню російської мови, з підчеркненням, але й у постійних намовах гайдамаків не розкладати „Матушки Росії“, а головно в їх нелєґальній підтримці інсурґентів, які зникали як камінь у воду на території монастиря.