нених розстрілювали та ще як знущалися: Теж добрий!“…
За хвильку підійшов до скорострільців — які нерішучо дивились у бік Петлюри, що повернувся до них спиною і щось розмовляв з полоненими, — якийсь очевидячки старшина з рябим побитим віспою круглим обличам, сталево-скляними очима, рідким рижуватим оселедцем під незграбно вдягнутою шапкою і хриплуватим голосом, тоном, який виключав саму думку про непослух, наказав зняти скоростріли, що негайно і виконано.
Потім підійшов до Петлюри і торкнувши його за плече, витягнувся по військовому зі словами: „Батьку, вартових привів, куди вести?“
Не більш, як двадцять похмурих і злих гайдамаків, із них двох верхи, обступили юрбу понад 200 людей, швидко її вирядили чвірками і повели.
Я підійшов до кошового та познайомився із ним та з його кремезним начальником штабу сотником Ґенштабу Удовиченком, питаючи їх, що вони думають робити, на що дістав від Петлюри дуже неясну ухильчу відповідь, а від начальника штабу яснійшу, що мовляв, це діло тих, що ледви не загубили Київа…
Підчас розмови пригнали Чорні Гайдамаки понад 100 полонених, а Гордієнківці забрали на тім боці майже стільки.
Потім принесли Слобожанці і з мовчазним докором поклали перед старшиною трупи декількох Богданівців замордованих у такий жахливий спосіб, який тільки до лиця азіятам… Трупів найшли в Арсеналі.
