З Арсеналу стріляли, хоч не дуже рясно, зате там з боку Печерська за будинком Арсеналу, який був лише одною зі складових укріплень старої, Миколая I. твердині Київа, зірвалася велика бойова завірюха: десь близько, раз-у-раз гупали гармати і вибухи ґранатів гучко відбивалися в середині Арсеналу; тамже стріляли скоростріли і без окремих згуків як шум кипячої води тріскотіли кріси.
Враз, у цей хаос згуків вмішались людські голоси, які кричали „Слава“, а ми побачили, як крізь Миколаївський проїзд, який розділяє казарми Сагайдачників від Арсеналу, проскочив гурток людей в жовтих кожушках із повіваючими червоними шликами.
Атака! — Гордієнківці рванулись теж вперед і крізь деякі вікна, що не були закратовані вскочили до Арсеналу. Там у середині, поміж машинами, вже йшла боротьба тієї залоги, яка ще змагалася, бо більшість ії не видержала і піддалася.
Проскочивши з гуртком гайдамаків на другий бік, перше, що кинулось мені в очі, то побачив я у тій коротенькій вулиці, яка виходить від Миколаївської до Арсеналу, гармату, що дивилася просто до вищербленого вікна Арсеналу. Біля неї двох убитих гайдамаків з червоними шликами в кожушках; на щиті гармати в багатьох місцях свіжі сліди крісових куль…
Московська вулиця коло Арсеналу вся вкрита склом від вибитих шиб, а на ній декілька трупів. Чорний струмочок мазуту, що витікає з розбитого резервового баку, залишивши підлогу салі Арсеналу, витік і на вулицю; один труп ним підпливає: Знайомий вже малюнок господарювання суворого бога боїв — Вотана.
