гли дати собі ради, ані не могли їм допомогти сестри жалібниці.
У невпинній боротьбі пощастило нам збити усі сторожі арсенальців на шосе вздовж Дніпра, добитися до ланцюгового мосту та зислати стежі поза нього. Тим осягнено Печерськ з боку Дніпра.
„Нейтральні“ Сагайдачники дуже занепокоїлись тоді і слали до нас делєґацію за делєґацією. Головно їх непокоїло те, що Гордієнківці рішуче відмовилися перепускати будь кого через свою сторожу, тим самим цілковито перервали звязок Печерська з Подолом. Сагайдачники навіть почали загрожувати виходом з „нейтралітету“, що було би дуже неприємно, бо їх було понад тисячу, але ми все таки залишилися при свойому рішенню і нікого не перепускали.
Цілий день Полуботківці, що були проти Подолу разом з Вільними Козаками, намагалися надаремне вернути воду та світло.
Штаб оборони шукав вільних резерв і ледви назбірав 20–30 людей. Як мені казали в штабі, можна було би використати полк Вільної України, але ворог так зручно уставив проти його казарми скоростріли, що держав увесь полк як в арешті, а не обстріляний молодняк, з якого складався цей полк, не умів дати собі ради, післатиж для нього в допомогу не було кого, бо все було звязане розгорілою боротьбою. Хотів я підтягнути гармати з Київа II., бо годі було думати без гармат взяти Арсенал з його грубими стінами приноровленими до боротьби, але надіслані гайдамаки не могли пробитися до стації, яка ще була в наших руках. Гірше скінчилася спроба добитися сіна та вівса для коней з інтендантських
