було, що робиться з першою сотнею, але в бік Думи „кипіло“.
Знову зосереджую всю третю до Фундукліївської та залишивши свої резерви на Крещатику починаю підійматись по Фундукліївській.
Вздовж Пушкинської вулиці, що прорізує Фундукліївську 50–60 кроків перед будинком Військового Секретаріяту, іде бій. Кулі густо летять, як з боку Бибіківського Бульвару і з за плота в садку, що належить до будинку Секретаріяту так і з боку Прорізної; назустріч від Секретаріяту гусаком тягнеться тулячись до будинку, що в бік Прорізної, невеличкий відділ ріжноманітно вдягнених і озброєних людей.
Тяжко орієнтуватися, де свої, де чужі, бо наша стежа обстрілювана з обох боків, лишень ті, що по Фундукліївській, не стріляють.
Допомогає національний прапорець, який обстріляно тільки з боку Прорізної.
Починаємо бій. Дарма гайдамаки позалягавши за хідником обстрілюють вікна будинку типографії „Корчак Новицького“, звідки весь час іде стрілянина; надаремне ті Вільні Козаки, що підійшли з гори, з великою самопосвятою намагаються просунутись Пушкинською вулицею — ці, що обсадили типографію, продовжують стріляти так влучно, що Вільні Козаки втратили із сімох аж чотирох вбитими й раненими, а гайдамаки трьох і не могли посунутись ані на крок вперед.
Той наш відділ, що займав садок коло Військового Секретаріяту, і складався з членів Центральної Ради та Секретаріяту, відійшов, а ми змагалися аж до тої пори, поки не підійшов наш панцирник та не
