чуть полк використати, то прошу дати йому як цілому, певний відтинок і певне окреме бойове завдання.
З тим пішов я зі штабу, а за 10 хвилин знов прибіг адютант з наказом вислати 10 козаків на підтримку Полуботківців на Крещатик, але знову дістав відмову.
Тимчасом стрілянина по цілому Київі ставала все жвавійша, а з боку Думи раз-у-раз тріщав скоростріл.
Ще за кілька хвилин прибіг до полку сам особливий командант і дуже схвильовано сказав, що моя впертість веде до того, що Полуботківці відступають та що йде загальний наступ від Дніпра на відтинку від Крещатика до Малої Володимирської та що сама „Центральна Рада“ під загрозою.
Нарешті командант спитав мене, „на яких умовах“ виступить полк, я знову підтвердив, що „умов“ я не ставлю, але лише не можу дати полку розмикувати, всяке ж бойове завдання для цілого полку виконаю негайно. На цю мою заяву командант зацікавився дізнатись, який саме відтинок зможе обслужити полк у даній ситуації, на що я заявив, що уважав би за доцільне повести наступ на відтинку між Інститутською та Лютеранською і далі на Софійський майдан і Фундукліїнську вулицю, щоби забезпечити Центральну Раду.
Коли з тим пляном згодився командант Київа, полк негайно став до зброї, а сотні пішли — перша по Інститутській, друга по Миколаївській та далі по Прорізній, третя по Лютеранській і далі на Фундукліївську, а остання тимчасом лишилася в „Апольльо“ в резерві. Був уже останній час до ви-
