Ці події та повернення делєґатів і принесені ними вражіння стали темою розмов у гайдамаків і горяче дебатувалося питання дальшої нашої поведінки. Обговорювала це питання скликана мною на нараду старшина.
Думки, що висловлювалися на цій, як гайдамацькій так і старшинській нараді, у головних рисах були такі: Центральна Рада в стані оборони, вона не має на думці вживати примусу, щоби провести якусь свою політику та скорше думає про вирішення питань, які висуває само життя згідно з всенародньою волею; з другого боку ті, що нападають, боряться не лише проти Центральної Ради чи її політики, а головно проти прав на самостійність і самовизначення Українського Народу, вони балакають виключно по російськи, заатакували Гордієнківців без усякого приводу. При тім зазначували, що авторітет Центральної Ради значно більший в Олевську, на селах і провінції як у Київі.
Майже коло двох годин мітінгували, а потім прийшли представники козацтва з твердим рішенням: іти цілому полкові до Центральної Ради та стати в її розпорядження.
Коли рішення принято, дальше справа пішла швидко по військовому. Вивантажувались коні, вози, зброя. Знайшли паротяг під парою і з бідою зігнали всі наші ешелони до купи та забезпечили їх вартою, якій залишили оці наші дві гармати. Коли вже починало смеркатися, довгою смугою почали Гордієнківці витягатись з Київа II. в напрямі до будинку Центральної Ради.
Тяжко було возам їхати по брудному, підплившому водою снігу, тому тільки в повній вже тем-