20 делєґатів, обдертих, брудних, в мохнатих сибірських шапках, але з лискучою від чистоти зброєю, юрбою ввалюються до широкого вестибулю Музею та заявляють бажання побачити членів Центральної Ради і самого батька Грушевського.
В вестибулі невеличка метушня, якісь цивільні бігають, а за хвилинку нас ведуть вже в кімнату ліворуч. Двері цієї кімнати ми залишаємо відчиненими і коло них ставимо двох вартових гайдамаків. Хвилину чекаємо та з внутрішніх дверей виходить до нас, знайомий вже із фотоґрафії, сивобородий та сивоволосий „батько“ в супроводі кількох людей. Один із них зараз вже впадає в око своєю селянською ношою та штанцями з очкуром.
Мохнаті шапки мимоволі знимаються перед поважною постатю сивого голови Українського Революційного Парляменту; але за хвилинку вдягаються знову, насуваючись до самих очей.
…„Ну ось я, що хочете діти?“ — каже не поспішаючи впевнений голос. Павза. Відповідає командант, який знову скинув шапку: …„З далекої Білорусі, без всякого наказу, прийшли ми український трудовий народ боронити. Без ніякого наказу прийшли ми сюди у Київ та до Вас батьку. На фронті нам наказали, що Ви тут усі чисті буржуї, а прийшли ми сюди, то не можемо дати собі ради: не знаємо, хто з ким та за що в Київі бються?“ До цієї промови зараз же підіймаючи кріс, додав полковий писар Іваненко: „Ось тутки маємо все, щоб оборонити трудовий нарід український від того ворога, від якого доведеться!“
Голова Центральної Ради відповідає, що нам набрехали про її нібито буржуазність і доводячи
