богато ріжних “учених” перекручують Дарвінову теорію. Та це є судьба майже кожної теорії.
Хто хотів-би про це більше довідатися най прочитає працю Петра Крапоткіна п. н.: “Взаїмно-поміч фактор еволюції”, де Крапоткін показує, що як ведеться вічна боротьба поміж звірами ріжного роду, так рівночасно і рівномірно йде кооперація, зусилля взаїмо-помочи і спільної піддержки та спільної самооборони поміж звірами того самого походження, або тої самої громади. Злука такий самий закон природи, як і загальна боротьба.
“Колиб ми це дали під пробу і спитали природу: хто більше згідний з нею: чи ті, що провадять безупинну війну поміж собою, чи ті, що собі помагають, ми побачили-би відразу, що ті звірі, які мають більшу навичку до взаїмно-помочи, без сумніву більше згідні з природою” — пише Крапоткін.
І дальше каже:
“Ліпше положеннє витворюється через обмеженнє конкуренції, средством взаїмно-помочи і спільного поперття”.
З того виходить, що конкуренція не є закон життя, але закон смерти. Не можна заперечити, що не істнує конкуренція за поживу і за життя поміж звірами і людьми. Одначе її викликують не звичайні тільки анонормальні відносини. Є випадки що мати відбирає поживу своїм дітям і що чоловік кинеться як лютий звір на кого небудь, щоб дістати поживи. Але воно діється лише в надзвичайних відносинах. І учені природники накінець дійшли до того заключення, що вічна боротьбьа не є дорога до поступу. Що більше. Ми бачимо, що з індустрії конкуренцію що раз більше усувається. Творять ріжні комбінації, трости для її усунення. І зма-
