Дуже вдало, з певним піднесенням написана передмова до книги, де автор розсипає хвали на адресу французьких соціологів, починаючи з O. Конта і кінчаючи Дюркгемом, хоч на сторінках самої книжки він намагається спростувати висновки всіх соціологічних шкіл за винятком так званої школи „Соціальної Науки“, фундатором якої був Ф. Ле-Плей. Може тому, що в сучасному видавництві її автор надрукував свою анкету про „норвезького селянина“.
Книга поділяється на чотири головні частини, які мають такі заголовки: 1) Передумови наукового вивчення соціальних феноменів (23 — 88); 2) Вишукування справжньої природи соціального явища (89 — 156); 3) Метод спостереження (монографічний) (157 — 237); 4) Справжня функція соціології що-до поводження (238 — 318).
Не зважаючи на ріжну вагу й вартість окремих відділів книги, доцільно буде розглянуїи її в порядку, що його встановив автор.
В передмові зазначається, що приятелі його, філософи й соціологи, ознайомившись з його думками й ідеями в галузі методології та соціології, запевнили його, що не мають зробити до них ніяких зауважень або застережень.
І це зрозуміло, коли взяти до уваги, що книжка в більшій своїй частині це тільки добре скомпонований матеріял, що складається із газетних і журнальних вирізок, спогадів з недавно минулої війни, палких тирад проти розводів, абортів і мальтузіанства взагалі, коротеньких характеристик ріжних соціологічних шкіл і деяких методів, що вживаються в соціологічній роботі, а також непевного вишукування підстав для сучасної морали й доконечної, на його думку, потреби для людства релігійних вірувань. Не знаходимо тут опрацьованої теорії чи методології соціології, а тільки легко написаний компендіум міркувань та здогадів про ріжні проблеми, які можна так.чи инакше з соціологією звязати. Книжка починається скаргами проти хаотичности в світогляді сучасної людини що-до відносин між капіталістом і робітниками, між правами й умовами спільного життя чоловіка й жінки. Тут-же з’ясовується моральні й інтелектуальні умови, за допомогою яких можна вийти із цього хаотичного стану. „В соціяльному житті, — зазначає автор, — одна єдина справа важить: діла й глибокі думки, а також поглиблені переконання для пояснення цих думок“.
Висвітлюючи далі характер соціального явища, автор зазначує між иншим те, що одне й те саме явище може викликати до себе інтерес ріжних фахівців: до якогось концерту можуть так чи инакше поставитись артист, економіст, фізик і соціологу шлюб, будучи соціальним явищем, інтересує фізіологію, політичну економію й мораль. Соціальне явище визначається такою формулою дуже загального, на думку автора, характеру: „соціальне явище є кожна форма діяльности, подія, комбінація, чи формула, які індивід прийняв, щоб утворити свої відносини з колєктивом, частину якого він утворює“ (ет. 97). Трохи вище (с. 89) наводиться й Дюркгемівська дефініція соціяльного явища: „Кожна форма діяльности, зафіксована чи ні, що має змогу зовнішнього примусу над індивідом“, або инакше „явище загального характеру серед даної громади, яке має власне існування, незалежне від своїх індивідуальних виявів“.
Коротенько відзначивши й схарактеризувавши принципи діяльности 4-х головних, на думку автора, соціологічних шкіл (а) марксизм, б) ліберальна школа — Адам Сміт, в) школа французької соціології — Дюркгем, г) школа соціальної науки), на дальших сторінках соціологічному матеріялізмові робить автор закиди в тому, що він, пояснюючи й обґрунтовуючи минуле, нічого певного не говорить про прийдешнє і навіть не в змозі з’ясувати великих подій історії.
Автор нагадує про неможливість з’ясувати поведінку Бельгії в 1914,р., балканський союз 1912 р. або хрестові походи виключно економічними причинами, підкреслює впливи моральних та релігійних доктрин на економічні. „Якби наше, моральне й духовне життя було краще, — продовжує він, — ми були-б без порівняння багатшими й заможнішими, бо хто із статистиків має
