динні рамки нам’яти, з якого дещо наведемо тут, бо на сих прикладах виступають риси, характеристичні для громадської нам’яти взагалі.
Перш за все тому, що родина являється найтіснішою, найконкретнішою рамкою, в якій ся пам’ять формується. Серед усіх систем громадських відносин родина одна має характер односторонности. „Відносини між пануючим і підданим, суддею й підсудним можуть обернутись вповні: суддя може стати підсудним, не залишаючи нічого із свого минулого стану; але син що-до батька може бути тільки сином, які-б не були їх відносини“. Не в силу кровного звязку! Багато громад не рахується з тим зовсім, і не знають цілком інституцій батьківства; але замість того в них існують инші авторитети, супроти яких дитина перебуває в такім становищі, як у нас супроти батьків, — і всюди ся соціальна рамка має надзвичайну нерухомість і займає незвичайне місце в свідомості людини, в її думках. Через се образ родини так, як. він конкретно існує в свідомості кожного, себ-то образ власної або знайомої родини, являється важною опорою для розпізнавання відносин між людьми і для запам’ятування їх. „Як ми шукаємо рамки понять для споминів про якесь родинне життя, то зараз думаємо про відносини споріднення, такі як вони існують в нашім суспільстві. Ми дійсно думаємо про них увесь час, бо щоденні зносини із своїми і з членами чужих родин нагадують нам про них. Сі відносини являються нам як звязна система, що дає підставу для. міркувань. Родинні генеалогії мають свою логіку — тому, напр., історія династій і подруж у королівських домах дає добрий засіб для того, щоб затямлювати події якогось панування. Так само, читаючи драму із складними пригодами, ми скоро загубились-би серед них, коли-б не знали спочатку, які родинні відносини існують у персонажів міх собою“ (с. 220).
Але окрім того, що вона являється такою основою, на якій розміщуються індивідуальні спомини, родина дає індивідуальній пам’яті цілу низку відомостей, що використовуються свідомістю протягом цілого життя. Окрім споминів окремих своїх членів і про окремих членів родини, ся пам’ять є ще системою правил, взірців поведення, що незалежно від індивідуального навчання передається мовчки всім новим членам. Так, в античній громаді молода, входячи до нової родини, приймала її родинний культ, як готову систему. В сучаснім громадянстві молоде подружжя не має такого виробленого канону для свого будучого життя, а я своїм індивідуальнім минулім новоодружені не знаходять нічого такого, що позволило-б їм угадати, як саме їм доведеться жити. Але тимчасом „обоє підуть за традиційними правилами, що вони несвідомо засвоїли собі в своїх родинах, так як їх діти засвоять собі від них. Таким чином, не підозріваючи того, ми знаємо (що-до родинного життя) все те, що нам може бути потрібне, в якім-би ми життєвім положенню не опинились“ (с. 202).
Громадське оточення наділяє індивідуальну пам’ять, незалежно від спеціальних навчальних заходів індивіда або громади, тими правилами, звичаями — загалом відомостями, що потрібні для життя в громаді і в яких громада зацікавлена сама. В сім традиційнім знанню виявляється знов значіння „громадських рамок” нам’яти. Треба лиш жалкувати, що автор проаналізував се явище тільки на родиннім побуті, тимчасом воно напевно мусить мати значіння для взаємин між одиницею та громадою і в усяких соціальних середовищах взагалі.
Особливий інтерес викликає розділ про „релігійну пам’ять“, з огляду на те значіння, що мають релігійні традиції для творення світогляду, і на той вплив, що має релігія на способи думання громади. На жаль, автор не використав в сім розділі всіх можливостей, що дає сей матеріал для його теми. Він обмежився переважно християнським матеріалом і почасти античним, і замкнувшись усім крузі культур, не має змоги робити широких соціальних висновків. Його основна думка при досліді релігійних явищ така, що релігійна система сама по собі є своєрідною пам’яттю народу: „у формах більш або менш символічних вона відбиває історію мандрівок і злиття ріжних рас і племен, великих подій,
