Ясно отже, що людський пень і пень мавп’ячий розвивались паралельно, кожний з них поділявся знов і знов, починаючи від найдавніших часів. Без парадокса можна сказати, що коли б неандертальська людина поцікавилася так само як і ми питанням про своє походження, питання се було б для неї таке ж ускладнене як і для нас.
В тому що за ще старшої геологічної епохи, а її при наших сучасних знаннях не можна ще точно означити — сі два пні: людський і мавп’ячий сполучалися в одинь пень, який вийшов від спільного предка, — в сьому нема сумнівів. Що палеонтологія дасть нам з часом документи, які позволять поповнити ланки сеї подвійної генеалогії — на се капітальні відкриття останніх літ дають нам певну надію. Треба довіряти науці, що вирвала вже стільки таємниць у мертвої природи.
Але можна вже й нині твердити, що коли се діло буде докінчене, в останнім результаті людина і мавпа стануть перед нами як дві конечні форми двох таких довгих низок, що розвивалися незалежно на протязі так довгого часу, що їх трудно навіть назвати справжніми родичами.
Колись Карл Фоґт казав, що краще бажає бути удосконаленою мавпою ніж павшим янголом. Тепер ся альтернатива вже не ставиться. Ми знаємо, що людина ні одно ні друге.
Бібліографія. Boule, Marcellin, Les hommes fossiles. Eléments de paléontologie humaine. Paris Masson 1923.
Déchelette, Joseph, Manuel d’archéologie préhistorique, celtique et gallo-romaine. Paris Alphonse Picard 1908 —1914.
MacCurdy, George Grant, Human origins, a manual of prehistory. N-York, London. D. Appleton & Co. 1924.
Obermayer, Hugo, El hombre fósil. Comisión de investigaciones paleontológicas у prehistoricas, t. IX Madrid, Museo nacional de ciencias naturales 1925.
Osborn, Henry Fairfield, Men of the old stone age, 2 ed. New-York. Charles Scribner’s sons 1923.
L’Anthropologie, Paris. Masson.
