де його, та й незнайде. А тії тури лежать і досі каміннями у воді, і от прислухайсь: то не вода реве, а ревуть тури глухо зпід води. Отже кажуть, буде таке врем'я, що князь приїде на турову кручу, повстають тури і підуть шукати собі диких пущ по Вкраїні.
Слухають дівчата, та аж сумно їм стало; слухає Орися, та вже боїться і глянуть на каміння, що простяглось купою через річку. Вже їй здається, що то справді не каміння, і вода шумить якось не так, як вода…
Засмутив зовсім дівчат старий Грива. Не знають уже, чи прать би то їм, чи до дому збіратись; сором тільки старого Гриви: поглядає бо на них, та тільки всміхається. То було люблять прать на самій бистрині, положивши кладку з каменя на камінь; а тепер відійшли дальше від кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха та чиста, хоч виглянься як у дзеркало. І справді мов у дзеркалі видно у воді і небо і кручу з тими кудлатими коріннями, що переплутались із хмелем, і кучер'явії вязи, що повибігали на самий край і попростягали зелені лапи над річкою.
