про давню старовину, про запорожців, козаків, гайдамаків і т. и.
Тепер зрозумієте, чому Кулішеви так дуже припав до серця грецький „дідусь“, і відки взявся в „Орисі“ переказ про переяславського князя. Куліш, тоді двацятьпятилітній мужчина горів любовю до своєї майбутньої дружини Олександри Білозерської. А кромі цього він жив тоді у світі рожевих мрій про найбільше щастя серед людей — любов і приязнь. І ці два основні чинники свойого тодішнього фільософічного світогляду вносить і в чарівний малюнок Орисі і в ідеальні, спокійні побутові картини в хаті старого сотника Таволги.
Писав Куліш „Орисю“ під хвилю найвищого захоплення старовиною, піснею й мовою українського народу, коли стояв ще під сильним впливом національної романтики модного тоді шотляндського письменника Вальтер-Скота.
Так зродилася ця справжня літературна перлина, яка нас чарує і своєю високою поезією, і мистецькою формою, і хрустальною мовою.
Цінив її й довго ще жив під її впливом і сам Куліш. Поетичними образами й думками відзивається вона і в поемі-романі „Евгеній Онегін“ (1847). Згадуючи 1856 р. про дочку своїх гостинних господарів ґр. де Бальменів у Линовиці, писав: „А Маня, як та Орися
