Сном та трудами зломаний спочивав Одисей в кущах. Тимчасом богиня Атена пішла в город Феакійців, що ними правив розумний владика Алькіной. Богиня пішла в його палати і зайшла прямо в ту світлицю, в котрій спочивала гарна царівна Навзикая. Богиня приступила до ліжка царівни та принявши постать і обличчя її подруги, промовила: „Нащо тебе Навзикає таку недбалу мати на світ породила? Не дбаєш ти за сукні, вони лежать брудні, а от і весілля вже недалеко. Тільки зірниця займеться, ходім на річку, то й я поможу тобі попрати білля. Не довго вже прийдеться тобі дівувати, Навзикає, бо самі найкращі парубки присилають до тебе за рушниками. Піди до вітця й попроси, щоб рано-раненько звелів мулів у бричку запрягти, бо з города до річки таки дуже далеко“.
Скоро на небі зійшла зірниця і збудила як квіт гарну Навзикаю, зараз пішла вона до батьків, щоб їм свій сон росказати.
„Таточку любий! Просилаб тебе, чи не можнаб злагодить бричку, щоб нею на річку білля попрать відвезти, щоб були сорочки й одежа чисті для тебе й для братів“. Про
