ступах, звиваючися зміями по ровах, щось глухо булькотячи, грізно пінячи; зашуміла вода на низині, шукаючи виходу, і, не знаходячи, булькотала щось своїм бульбашковим язиком, наче сердилась. Моргала моргавка[1] з усіх боків; переписувала темряву покрученими стрілами блискавка; а грім гукав-торохтав на ввесь світ своїм страшним голосом…
Усе те слухали люде з великим страхом у душі й молилися, щоб Господь їх помилував, одвернув свою карающу руку. Чули те й тюремщики, й якісь лихі почуття закрадались у потайники́ їх серця: вони й собі молилися, — молилися, щоб грізний грім розбив їх домівку, а блискавиця обернула її в попіл. Злі, лихі люде! Їм і трохи не шкода було свого безпечного захисту, даремного хліба… Злі-лихі люде!
Помчалися темні хмари далі, зоставляючи по свойому сліду воду, понеслися вони на другу сторону, гудучи та блимаючи: край чистого неба усміхнувся своїм голубим личком з блискучими зірочками-очима. Повіяв легенький вітрець, струшуючи з листя неопалі краплі, блиснув місяць, і усміхнулась до його земля. Заходив він, як староста, по
- ↑ народня назва блискавиці (пор. циганську анекдоту про блискавку)
