болізний вид, на чорні очі. —Нельзя[1], так довго боліти. Видужуйте, вичухуйтесь, а то багато уроків утеряєте[2], в вищий клас не перейдете.
— Я ж невинуватий, — одказав Петрусь.
— Як невинуваті? Ні, винуваті. Бігали, видно, так, розхріставшись, або гарячі, води холодної надилися. От і простудились. Видужуйте, нельзя так.
— Та мені трохи лучче. Як-тілько одужаю, зараз прийду в гімназію.
— Хорошо, хорошо. Ну, прощайте ж, господа. За люлечку й тютюнець завтра в інспектора побалакаємо. І пішов з хати. Жук стояв, похнюпивши голову, а Шестірний кинувся, як слуга, розчиняти двері Петрові Петровичеві.
— Ти витяг люльку й тютюн з кишені? — грізно спитав Жук Шестірного, коли той вернувся в хату.
— Що? — мов не чув, спитав Шестірний.
— Собако! Блюдолизе! Єзуїт поганий! — мов корчаками сипав Жук докорами на Шестірного.
— Пайді вон, дурак! — зарусив[3] Шестірний. — Кой чорт курить, а мені достанеться на горіхи.
