— Паничу, паничу! Устаньте ради Бога!
— Га? — крізь сон спитав Жук.
— Дайте сірничка, закурити люлечку.
— Геть к бісу, не лізь! — одказав Жук і закрив голову подушкою.
— Та не к бісу, а вставайте… Чого ви засоромилися й закриваєтесь подушкою? Уставайте, покуримо!
Петро Петрович одкрив лице Жукове. Жук глянув — і схопився. Голова його була закушкана, очі попідпухали, лице оббрякло.
— Ануте, покуримо. Славна в вас люлечка, чудо яка! Нуте, покуримо! Ага, ось і тютюнець… Давайте лиш його сюди…
Петро Петрович протяг руку і взяв тютюн.
— Я не курю, — понуро відказав Жук.
— А це ж чия люлечка? Чий тютюнець?
— Не знаю. З нами стоїть семинарист. Може, його…
— Де ж той семинарист?
— Пішов кудись; видно, до товаришів.
— Ну, хай же ми розберемо.
І Петро Петрович поклав у кишеню й люлечку й тютюн.
— А ви, паничику, довго будете боліти? — спитав він Петруся, що, підвівшись, сидів на постелі, прикро подивився на його
