— Не займай, — раяв чорноголовий. — Ще розкисне, вчителеві пожаліється.
— Хто?! — крикнув білоголовий, і зелені очі вп’ялилися в Петруся. — Тілько ти мені будеш що казати вчителеві, то дивись!
І він показав кулак і шпарко замахнувся ним. Як би не відскочив був Петрусь, так би був духопелик[1] і влип у його спину! Петрусь поспішив одскочити, хоч так порвався, що аж упав з лави додолу. Гук роздався по хаті.
— Тю—у—у—! — крикнув хтось.
— Новичок упав! Новичок упав!
І всі кинулися до новичка, обступили його, підвели.
— Чого ти впав? — спитав його високий мордатий хлопець з чорним лицем.
Петрусь трусивсь, а не плакав. Він глянув кругом — між школярами не видно було білоголового з зеленими очима.
— Хотів мене бити… — одказав Петрусь мордатому хлопцеві.
— Хто?
Зелені очі заискрили між школярами.
— От той, — указав Петрусь.
Як звірюка кинувся мордатий до білоголового. Білоголовий тремтів, оступався.
- ↑ удар рукою (від слова «духопелити» = бити)