стояв низенький, натоптуваний[1] чоловік, з лисиною на голові, з круглим, виголеним лицем, сказав би, жіночим, коли б довгі брови так не насупились над запалими очима.
— Понюхайте, папо, як у мене головка пахне! — мовив, усміхаючись, хлопчик, підбіг до батька й задирав до його свою головоньку.
Батько взяв сина за руку, нахилився й понюхав.
— Фу-фу-у! Аж у ніс б’є! Хто ж тебе це так наялозив?
Свіжим дитячим личком усміхнувся хлопчик і показав очима на матірь:
— Мама! А що?
— Розпускає тебе мати, розпускає! — гладючи рукою по голові, казав батько.
— Ні, мама мене не розпускає; вона мене любить, і я її люблю. І буду я, папо, вчитись: виросту великий, поступлю на службу. Ви й мама будете старі, а я буду молодий, здоровий, буду грошей заробляти, і вас годувати!
— 0—о, ти в мене старий! — сміючись, одказав батько.
— Ні, я, папо, нестарий, я буду колись старий.
- ↑ тілистий, набитий, гладкий
