Скоро вони дійшли до краю майдана і стали проти вулиці.
— А що ж, може, пом’янемо товариша? — спитав товстий голос. — Ще поки спати, одну можна збити.
— Та кажу ж, не заробив за похорон! Ні, пора спочивати; завтра служба…
І піп позіхнув на все горло.
— На-добраніч! Іду спати, — сказав він, прощаючися зі своїм новим товариством, завзятющими картярами, і повагом поплівся вулицею.
Чи спала сю ніч Телепнева мати? І що снилося старій людині? Вона вже дома, горює разом з батьком (котрого скинули з місця) по свойому безталанному Петрусеві. Сумуючи, шепчуть вони таємно обоє:
— Лихі люде!… Лихі люде!
Добіралося геть за північ. Місто спало. Вогні потухли. Ув однім тілько здоровеннім будинку посеред міста вогонь не вгасав і досі. У пишній, роскішній хаті, зігнувшись над столом, сидів товариш прокурора Шестірний і, розбіраючи Телепневі бумаги, писав. Коли на який час одривався він од пи-