Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/66

Плиснуть по водиці,
Граючись, рибки;
Знову з-під вербиці
Дід метне гачки.
 Знову трави пишні
 Звиснуть отуди,
 І стоги, і вишні,
 Хати і сади.

 

III. ОСІНЬ

З тучі безустанну
Дрібний дощ пере;
Ряд калюж край ганку,
Аж нудьга бере.

Гнеться верба, плаче
Супроти вікна:
Хутір — клаптик наче
Сірого п'ятна.

Що се осінь, що се
Рано так прийшла,
Коли серце просе
Світу та тепла?

 

IV

Дуже березку сокирою тнули;
Сльози сріблясті на корінь скапнули.
Годі журитись, березонько люба!
Літком забудеш уп'ять дроворуба,
Знов закрасуєш, у листячко вбрана…
В серденьку тільки не згоїться рана!

 

V. ВЕСНА

Кригу рве; з водиці чистої
 Ріє камінь та пісок;
Співом пташки голосистої
 Залунав увесь лісок.