Цю сторінку схвалено
Плиснуть по водиці,
Граючись, рибки;
Знову з-під вербиці
Дід метне гачки.
Знову трави пишні
Звиснуть отуди,
І стоги, і вишні,
Хати і сади.
III. ОСІНЬ
З тучі безустанну
Дрібний дощ пере;
Ряд калюж край ганку,
Аж нудьга бере.
Гнеться верба, плаче
Супроти вікна:
Хутір — клаптик наче
Сірого п'ятна.
Що се осінь, що се
Рано так прийшла,
Коли серце просе
Світу та тепла?
IV
Дуже березку сокирою тнули;
Сльози сріблясті на корінь скапнули.
Годі журитись, березонько люба!
Літком забудеш уп'ять дроворуба,
Знов закрасуєш, у листячко вбрана…
В серденьку тільки не згоїться рана!
V. ВЕСНА
Кригу рве; з водиці чистої
Ріє камінь та пісок;
Співом пташки голосистої
Залунав увесь лісок.
