А де явір стався,
Тут нездалеченьки
Шлях широкий слався,
Йшли два козаченьки,
Брати-музиченьки.
«Бач, братику милий,
Явірця гінкого?
Обійшли світ білий —
Не знайшли такого.
Зітнемо по гілці,
Буде по сопілці
З яворонька того».
Сказали — цюкнули:
Крів дзюрчить з явору;
Жахно позирнули —
Падають додолу.
Зарубали знову —
Чують тиху мову:
«Най тече кров з гілки,
Січіть — не зважайте,
Та серденька тільки
Мого не вражайте.
Поробіть сопілки
Та візьміться грати,
Щоб почула мати».
«Осе є та панна,
Явором заклята,
Осе твоя Ганна,
В рученьки підтята;
З тих рученьок-гілок
Паронька сопілок».
Стали край порогу
Жалібненько грати.
До вікна спрожогу
Кинулася мати:
«Ох, мої кохані,
Не зрушайте смутку…
Шкода вельми Гані,
Але досить збутку,
Що її немає…
Туга й так діймає».
Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/64
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/44/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F_%281895%29.djvu/page64-1024px-%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F_%281895%29.djvu.jpg)