Читайте ж, дяки, та щоб кожен вираз…
Побачимо, що там за вісти…
Давай сюди грамоту, гінцю буйний!»
Шибанову в ногу стромляє стальний
Шпиньок патериці і слуха
Іван, нашорошивши уха.
«Цареві, що вславлено древлє всіма,
А тоне в мерзотах страмнючих!
Кажи, навіжений, за віщо дарма
Побив ти слабих і могучих?
Чи то ж — оповідай мені — не вони
Стинали славетно врагів голови;
Чи то ж не їх мужність та сила
В пригоді тебе боронила?
Безсмертніш, як ми, завважаєш себе?
Покинь сю заблуду, шалений!
Час грізний відплати спіткає й тебе,
Писанням святим проречений…
І аз, іже кров в безупинних боях
За тя аки воду ліях і ліях,
До суду з тобою постану!» —
Так Курбський доводив Івану.
Шибанів мовчав, омлівавши. З ноги
Кров бігла червоним патьоком;
А цар на спокійливе око слуги
Дивився пильнуючим оком.
Стояв нерухомо опричників ряд;
Щодалі владики туманився згляд,
Огорнутий хмарою смутку,
Всі ждали недоброго скутку.
«То правда, — цар мовив, — що пише твій пан
Життя мені — тягар даремний,
Ллю кров безневинну братів-християн
Я, пес засмерділий, нікчемний…
Не раб, а товариш ти, гінцю, і друг;
Десь, певно, не трохи в боярина слуг:
Твоєї не жаль йому шкури…
З Малютою ж гайда в тортури!..»
Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/55
Цю сторінку схвалено
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/4/44/%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F_%281895%29.djvu/page55-1024px-%D0%9F%D0%B0%D0%B2%D0%BB%D0%BE_%D0%93%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9._%D0%97_%D1%87%D1%83%D0%B6%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F_%281895%29.djvu.jpg)