З Рилєєва
Де ті любі сни дитини?
Насувають інші дні,
Тяжкий жереб самотини
В мирі випався мені.
Тьму таємну рано дуже
Грізний досвід розігнав;
Вельми рано, щирий друже,
Серце людське я пізнав.
Страшно жити без відради,
Чужим бути між свома;
А страшніш тієї стради —
Гола істина ума.
Дума гадиною в'ється;
Я тиняюсь округи;
Божий світ давно здається
Пристановищем нудьги.
Сумом тиснуть стрічі всюди…
Що вбачається мені?
Або скляклі трупи — люди,
Або діти навісні.
Ні, отче праведний, шкода!
Не дорікай гріхом пекельним,
Гріхом лютішим надземельним…
Нехай по-твоєму впада!
Щоб українському народу
Вернуть загублену свободу,
Край рідний визволить з ярма;
Гріхи татар, жидів, сарматів,
Злочинства зрадних уніатів —
Візьму на душу, все дарма…
Шкода ж спиняти! Пекла досить,
А ти дивись та потурай…
