Не сідай отам!
Пожене геть вітром воду
На велику тобі шкоду.
Дівчинонько, зваж на вроду,
Не сідай отам!
Гей, повій на сиротину,
Висуш сльози та хустину,
Вій зі сходу, вчуй дівчину.
Вітре любий мій!
З Пушкіна
На глибині сибірських руд
Кохайте світлі почування:
Не згине ваш скорботний труд
І дум високе прямування.
Надія, ширша мук сестра,
У підземеллі тугу спине,
Блисне сподівана пора,
Відвагу молодість прокине.
Любов та дружба промінь свій
Так само кинуть крізь затвори,
Як дійде голос вільний мій
До вас у каторжницькі нори.
Порвуться ланцюги, падуть
Темниці з мурами додолу;
Брати вам меча віддадуть
В обіймах радісних визволу.
Божа пташка не зазнає
Ні турботи, ні клопіт,
Що кубельця не звиває
На багацько довгих літ.
Продрімає ніч на віту;
Ось і сонечко вгріва:
Пташка славить прокид світу,
Голос бога спочува.
