Цілуються (звісно, діти)
В устоньки, очиці,
Розцвітають, наче квіти,
Сяють, мов зірниці.
Перервали сон їх дзвони;
Збудили коханих:
Б'є черниченька поклони,
В'язень мре в кайданах.
З Вазова
Обох нас, орле стервоїдний,
Знаджає поле боротьби:
Рвемо у других шмат послідній,
Жаги нікчемної раби.
Та чом не в мене твої крила?
Я полинув би вище хмар:
Тут кров злочинства землю вкрила,
Скрізь повно сліз, в повітрі — вар!
Де б не поглянув — боже! — всюди
Слід жертв, загублених дарма;
Не змовк стон тіней, рвуться груди;
Нищаву смертю обійма.
О браття серби, гірко плачу!
Свята надія геть зника…
Все кров та кров… Між нами, бачу,
Червона річка протіка!
Покінчили різанину;
Сумно ллється тьма нічна…
В муках жде болгар загину,
Сербин рядом з ним кона.
Два убивці мимоволі:
В тому — куля, в сьому — спис…
Незабаром дійдуть в полі, —
Скон смертельний в груди стис.
