Сторінка:Павло Грабовський. З чужого поля (1895).djvu/25

Цілуються (звісно, діти)
В устоньки, очиці,
Розцвітають, наче квіти,
Сяють, мов зірниці.

Перервали сон їх дзвони;
Збудили коханих:
Б'є черниченька поклони,
В'язень мре в кайданах.

З Вазова

 

I. ДО ОРЛА

Обох нас, орле стервоїдний,
Знаджає поле боротьби:
Рвемо у других шмат послідній,
Жаги нікчемної раби.
 Та чом не в мене твої крила?
 Я полинув би вище хмар:
 Тут кров злочинства землю вкрила,
 Скрізь повно сліз, в повітрі — вар!
Де б не поглянув — боже! — всюди
Слід жертв, загублених дарма;
Не змовк стон тіней, рвуться груди;
Нищаву смертю обійма.
 О браття серби, гірко плачу!
 Свята надія геть зника…
 Все кров та кров… Між нами, бачу,
 Червона річка протіка!

II. В ОКОПИЩАХ

Покінчили різанину;
Сумно ллється тьма нічна…
В муках жде болгар загину,
Сербин рядом з ним кона.
 Два убивці мимоволі:
 В тому — куля, в сьому — спис…
 Незабаром дійдуть в полі, —
 Скон смертельний в груди стис.